Україно! Матусю рідненька, я чую до захисту клич…
Україно! Матусю рідненька,
я чую до захисту клич…
Дорош Микола Никифорович
Народився 01.01.1951 р. у селі Воронівцях Хмільницького району Вінницької області. Педагог, історик, краєзнавець, поет. За книги «Зламані колоски», «Чорні покоси» нагороджений Президентом України Віктором Ющенком особливим дипломом. Член Вінницького обласного літературно-мистецького об’єднання імені Василя Стуса. Автор поетичних збірок «Перевесло», «Виднокруг», «Свічадо рідної землі», «Крізь призму сльози», «Обруски рідної землі», співавтор ряду книг та альманахів. Член НСЖ та НСК України. Лауреат обласної журналістської премії імені К. Гришина. Почесний краєзнавець України, член Вінницької обласної філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України. Почесний громадянин Хмільницького району.
Україно! Матусю рідненька,
я чую до захисту клич…
Моя Україна
Моя Україна – батьківська земля,
Бандури посріблені струни.
Моя Україна – безмежні поля,
Де грають пшеничнії вруни.
Моя Україна – блакить в небесах,
Портрети дідівські на стінах
І воля козацька здобута в боях,
Це хліб і до хліба в гостині.
Моя Україна – дітей голоси
І стяг в барвах сонця й водиці.
Тут квітне усе зі святої роси
Й пахтить золота паляниця.
Моя Україна – це синь у річках,
Де птахи світанки стрічають.
Тут квітнуть волошки в дівочих очах
Й веселки водичку спивають.
Моя Україна – звитяга дідів,
Що славу вершили в двобоях.
Щоб рід наш козацький повік не змалів –
Шануймо полеглих героїв.
17.08.14
Ми оживемо
Робили нам страждання ви і сльози,
Полинили плачі й ридання матерів.
Залякування чули ми й погрози
Під прикриттям кривавих прапорів.
Наших героїв й нас ви осквернили,
А Ленін-Сталін - ідол ваш, не наш.
Історію Русі залили ви чорнилом,
Змінили все, взяли «на карандаш».
Ви гнали нас до чорта «на кулички»:
В Сибір, у Сандармох, на Соловки…
Ви гризли нас, немов шакали в тічці
У попередні всі роки й віки.
Своє коріння заволоччя й мері,
Чуді і весі, які там жили, -
Сховали ви й вписали на папері,
Що ми з Москви стежини почали.
Та правда – факел, світло серед ночі,
Пітьма відступить, мир своє візьме,
І ви в Сірка позичите ще очі,
Бо нам засяє сонце весняне.
Бо тиранія вічна не буває,
Як Гітлер, Путлер кане у віках.
Замайорить наш Прапор і заграє
На рідних прабатьківських тороках.
Ми оживемо попри зло сатрапа,
Здолаєм блекоту кремлівську і кукіль,
Й народ не буде відбувайлом-цапом,
Ми нація творців, - у цьому вища ціль!
Час наш прийде
Копитами не б’ють вже козацькії коні,
Чайки теж не пливуть по Славуті-Дніпру
Та на чатах стоять козаки в обороні,
На Донбасі стоять, де Москва зачорнила чадру.
У диму оксамитові житнії вруни,
У вогні – майбуття – наші доньки й сини.
І щоденно кладуть тіла вбитих у ями і труни,
І могили ятрять, і гірчать престарі полини…
Об’єднаймось у діях і справах величних, панове,
Щоби голос в борні не змалів й не поник…
Нас російська іржа із калошами зжерти готова,
Щоби дух українців на землі Москви не проник.
Цього духу страшиться криваве поріддя з Росії,
Бо свобода для люду – смертельний удар.
Яничаряться покидьки,лижуть капці нового месії
І горить Україна й пожарище лине до хмар.
Але час наш прийде. Ми розправимо гордо рамена.
Україну почує й побачить розслаблений світ.
Розцвітуть повсемісць злотосині державні знамена
І той квіт переможний триватиме в безлічі літ.
Історіє, моя
Історіє, замучена моя!
Твої рядки чорнилами залиті,
Щоби Вкраїни-матері сім’я,
Як Богу, поклонялась московитам.
В тобі, історіє, ридання і плачі,
Нелюдські крики, чорні грати й тюрми,
Де зорі-долі гаснуть уночі
Й криваво грають переможні сурми.
В тобі тайга, болото, Соловки,
В тобі квиління й смерті Сандармоху,
Де люди-древа спилені й пеньки,
І де життя дешевше ягель-моху.
Скрижалі кам’яні написані отут –
Ніякий час зітерти не в спромозі…
Сюди надвищі сили нас ведуть,
Щоб пам’ятали, хто поліг у бозі.
Горять свічки, на соснах рушники,
А рядом у вибоїнах йде траса…
Тліють кістки в корінні й полики
Синів Вкраїни, батенька Тараса.
Історіє, замучена моя!
Оскіл зубів й надалі йде зі Сходу.
Донбас палахкотить, здригається земля…
Коли ж настане спокій для народу?
Герої не вмирають
Герою Небесної Сотні Нечипоруку Юрію Вікторовичу
присвячую. Він народився 1974 року у
Хмільнику. Активіст Майдану у Києві. Вбитий
«тітушками», вивезений за 30 км. від Києва під селище
Глеваха. На тілі виявлено 20 ножових поранень – з них
два на шиї та дев’ять в області серця.
І сніг, і полум’я вогню, і чорний дим,
І кров розлита, мов з калини сік,
І крик, і зойк, і безкінечний люду плин,
Відкрили в райські небеса смертельний лік.
Страху нема, а маячить лиш ціль.
Хоча й тримається за «Беркут» кат-тиран
Та сила люду спинить підлу гниль
І знищить плісняву підступну і обман.
Конвульсії у звіра хижі, злі
Та хто на прю постане, як не ми?
Хто постоїть за правду на землі,
Щоб називатись вільними людьми?
Життя своє віддавши на вівтар,
Вони за нас підняли голос свій…
Тож не впадімо ниць, ми втримаєм удар,
Ти на Майдані вистоять зумій!..
Безвинно ллється патріотів кров
У справедливій визвольній борні.
Іде відстріл підступний знов і знов…
Свічки, портрети, квіти на стіні,
Сльози коханих, рідних, матерів
І море горя в ці зимові дні.
У траурі оркестрів срібний спів
І мокрі подушки в бентежнім сні.
Герої не вмирають доки світ!
В блакиті небеса і золотіє лан…
У серці в нас – їх смертний заповіт,
В душі – Небесна Сотня і Майдан.
Лютий 2014.
Круки
Україно стражденна, матусю моя!
В мозолях почорніли натруджені руки…
На твій шлях самостійний, на спів солов’я
Із Москви спокусилися круки.
Вони хижо зі Сходу у зграях летять,
Взяли Крим, чинять глум на Донбасі.
Прокрадаються скритно, зловісно, мов тать,
Поживитись, насититись ласі.
Що їм сум, що їм біль, що їм плач матерів,
Чи змокріли в дітей оченята?
Кожен крук із метою до нас прилетів –
Україну в крові шматувати.
Розпелехані груди у жертв, животи…
Чорні плити на цвинтарях і домовини,
Сіються в горі вінки і хрести,
У риданнях усі матері України.
Мертвих сотні - для круків московських - жнива.
В допомозі їм - п’ята колона…
Але мати-Вкраїна, мов фенікс, жива
І стоїть попри смерть оборона.
Знаєм твердо, московськії круки-орли,
Двоголові підступні потвори,
Завжди в плоть упинались Вкраїни, скубли,
Убивали, несли її горе.
…Стіймо твердо, вкраїнці! Назад ні на крок!
Відіб’ємо ворожу заразу!
Всім народам покажем повчальний урок
У розгромі кремлівського сказу.
Теплий вітер із Заходу дме…
Вітер правди, свободи і волі.
Україна-матуся синів обійме –
Батьківщині всміхається доля.
Нікому свободи не вбити
Заграва на Сході не сонцем палає.
Палає від вибухів горя і смерті.
Земля багровіє, в молитвах благає
Спинитись в страшній круговерті.
Страждання, і сльози, і плач матерів,
І море невинної крові…
І чути Іудин з Московії спів
В «братерській» лукавій любові.
День новий нам новії жертви несе,
Все втрати, і втрати, і втрати…
Побачив народ, зрозумів над усе,
Всі дії, так званого, «брата».
Горять БеТееРи, горять літаки,
Палають будинки і вежі…
Від путінських дій, від Пілата руки,
Донбас вигоряє в пожежі.
Москва скаженіє, свавілля росте,
Підступно смерть сіють бандити…
Та поряд із горем гнів люду росте –
Нікому свободи не вбити!
Проб’ється вона попри жерла гармат,
Крізь терни і тріск автоматів
Й ніколи північний, так названий «брат»,
Не буде у нас панувати.
А поки-що йдуть найактивніші з нас,
Ідуть зупиняти руїну.
Вони в нашій пам’яті, як парастас,
Щоб вічно жила Україна.
Герої не вмирають
Світлій пам’яті патріота краю,
хмільничанина Сергія Муравського
Ні! Ти не вмер! Герої не вмирають.
Піднявся до вершин і до небес…
Твій подвиг Україна пам’ятає.
Ти, ніби фенікс, із вогню воскрес.
Коли Луганда в зареві пожежі
Мертвила наш проукраїнський люд,
«Зелені чоловічки» через межі,
Немовби саранча, повзли з усіх-усюд,
Немов би протор, що пролазить в тіло,
Здорову ранячи, ще молодецьку плоть.
Москві давно накинуть закортіло
На Україну міцную оброть.
Нову, сирицеву, із Митного союзу,
Загнати в стійло, ніби тих овець…
Вони за ескалацію, за «200 грузу»
Та повної покори на кінець.
Тож сотні щирих патріотів України
Стали на захист краю пліч-о-пліч…
Недопустити дальшої руїни, -
Такий в народу й президента клич.
Серед героїв – наш Сергій Муравський,
Відважний воїн, мужній захисник…
Над нами духом він увись піднявся
Бо у бою смертельнім не поник,
А воював хоробро, стійко, сміло,
Тримав товариша надійливе плече…
Та підла куля в земляка влучила
І рана втрати хмільничан пече…
О! Скільки їх лягло за видноколом,
Піднівшись у небесну срібну вись?
Пам'ять про подвиг не помре ніколи…
За їхні світлі душі помолись…
15.07.14
Злочин
17 липня 2014 року терористи, підтримувані
очільниками Москви, збили в небі над Торезом
міжнародний пасажирський літак «Боїнг -777»,
що летів із Голландії у Малайзію. Загинуло 298
людей.
Світило ясне сонечко вгорі,
Промінням осявало доли й води…
В цій літній, теплій, лагідній порі
Літак в Малайзію здригнув усі народи.
Сотні і тисячі фрагментів людських тіл
Упали смертним градом над Торезом.
Де взяти нам терпіння, сліз і сил,
Коли Москва мертвить ракетним лезом?
Саме її нищівний комплекс «Бук»
Знаходився в руках сепаратистів…
Москва благословила терористів рух
І цей фатальний постріл в небо чисте.
Ми бачимо і знаємо тепер,
Що терористи є не тільки на Донбасі,
Їх голос не зачах і не помер,
Фашисти Путіна орудують на часі…
Хай знає злісний ворог-лиходій,
Що збитий «Боїнг» - цвях у власну домовину.
Йому не зупинить вкраїнських кроків-мрій.
Господь із нами в ім’я доньки й сина.
Ми переможем! Слава Україні!
18.07.2014
***
Горить Донбас у зареві війни,
Гинуть цивільні люди і солдати –
Обпалені вогнем і доньки і сини.
Їм з рідної землі так важко відступати.
Нас хоче зжерти промосковська гидь,
Брехню лукаво ллє в телеефірах…
Ми ж не залишимо Донбас в тривожну мить,
Захистимо Вкраїну від упира!
А зуби гострить на земельку тать,
Відшматувавши кримські синкліналі.
Та єдності народу не зламать,
Наш дух міцніший від гармат і сталі!
Путін в Кремлі натравлює собак,
Щоб гризли плоть Матусі-України…
Та не страшимось ми з Московії вояк
Бо сила духу й воля в нас єдині.
Ми не забудем прадідів звитяг,
Відженемо шакалів хижі зграї…
Із нами Бог і України стяг,
І мирний труд у щедрому розмаї.
***
Уп’явшись в гори «злим неситим оком»
«Смирись Кавказ…» - донині сатана
Лукаво прикидається пророком.
Анатолій Бортняк: «Вдих і видих».
Та Путлеру Кавказу мало вже,
Він замахнувсь на мирну Україну
І на всіх медіа, немов би Гебельс, лже,
Що хоче миру Київській країні.
А що ми бачимо? Руїна скрізь і смерть.
Стрільба цинічна братові у спину…
Та попри горе, правда візьме верх.
Ні перед ким не станем на коліна.
Ми переможем! Слава Україні!
01.08.2014
Маєм світлу долю
Росіяни нам брати –
Від землі до неба.
Та коли така рідня –
Ворога не треба.
Захопили наший Крим
У свої тенета,
Щоби мир, свобода, воля
Канули у лету.
А потім накрила Схід
Путінська короста
І ламає весь нарід
Прокремлівським «ГОСТом».
Плач і смерть, стрільба і кров
Та навкіл руїни…
Так рятує Кремль від горя
Вільну Україну.
Поставляє зброю в край,
Поглядає ласо.
Там, де вчора був розмає –
Лиш гарматне м'ясо…
Що їм танки, літаки
Чи гелікоптери?
Все збивають залюбки
З Москви «волонтери».
«Гебельсують» в мікрофон
Путінські «артисти»,
Ніби ангели вони,
А не терористи.
Та ми знаєм з історії
Кремлівське охвістя,
Воно сіє смерть, розруху
І криваві вісті.
Це всі бачать з літаками,
«Боїнгом», наприклад.
«Бук» махав не кулаками,
Спрацював на виклад.
Жертви, жертви, жертви, жертви…
Плачі, домовини…
Такий несе подарунок
Росія Вкраїні.
Не зжере московська гидь
України волю.
Світ за нами. Будем жить.
Маєм світлу долю.
04.08.14
Путін – найбільший терорист
Лютий і березень. Іще сніги біліли
Й ніде не зеленів весняний лист,
«Зелені чоловічки» показать зуміли,
Що Путін є найбільший терорист.
А як афера з Кримом відгриміла
Й в загарбанні з’явився досвід й хист,
Весь світ побачив цю злочинну силу,
Бо Путін в ній найбільший терорист.
Коли палало зарево на Сході
І будь ти хоч фашист, хоч комуніст,
Три сотні з «Боїнгу» лягло народу…
Це прямо вказує, що Путін – терорист.
Гине Донбас, димить добро в руїнах.
Хоч для вірян настав черговий піст,
Москва стріляє Україні в спину…
То хто ж він, Путін, як не терорист?
Коли «груз – 200» в цинках-домовинах
Повезли квапом до вкраїнських міст,
Хіба таке могла вчинить Людина?
Це гидь Росії, злісний терорист.
Ось серпень. З неба линуть зорі,
А там і вересень, і жовтень-падолист.
Радіє ворог – Україна в горі…
Тож весь світ визнав – Путін – терорист.
Коли стріляють з «Градів» по кварталах,
Крізь зойк людей лунає кулі свист…
Правителю «Рассєї» й цього мало,
Лютує гнівно Путін – терорист.
А як сини Вкраїни наступають
І видно втечу «колорадів» з міст,
Кремль до кордонів військо направляє,
Це теж підкреслює, що Путін – терорист.
Ми ж, попри все, не станем на коліна,
Не будем танцювати чужий твіст.
В Європу йдем, в нас помисли єдині,
А Путін-терорист, хай йде під хвіст.
13.08.14.
Україно, матусю моя!
Україно, матусю моя!
Літній день гірких сліз не осушить.
У солдатах надія твоя
Захищати країноньку мусить.
Кожен клаптик святої землі,
Кожна п’ядь – то усе Україна.
А сини – сила й міць у борні,
Ними славна вкраїнська родина.
Україно, велична моя!
Матері у риданнях й молитвах…
Ти не чуєш пісень солов’я,
Твоє серце з синами у битвах.
Ти із ними в кожнісіньку мить,
Кожну світлу і темну хвилину,
Душа плаче, сумує, болить
За любиму кровинку – дитину.
Україно, лелеча моя!
Твої діти – відважні пташата…
Лине ввись вся надія твоя
До Небесної сотні в зачаток…
Не вмирають герої, ні, ні!
Не вмирають їх подвиги й слава.
Вони – миру борці на землі.
Ними вічно гордиться держава.
07.08.14
Соколиний політ
Мужньому пілоту Надії Савченко,
яка випадково потрапила у полон і
переправлена до Росії, присвячую.
Її з мішком провезли за межу,
Накинутим на голову хижацько.
Ставать веліли на Москви стежу,
Інакше муки, або смерть зненацька.
Та не зреклась батьківської землі,
Ні мови української, ні мами…
Знялась на синьожовтому крилі
На боротьбу з терором й ворогами.
Вона, мов сокіл, стрімко ввись летить,
Її тенета не зупинять й мури.
Вона летить у сонячну блакить,
Ніщо для неї підлії тортури.
Красивий і нестримний цей політ,
У нім свобода й воля соколина…
Надія Савченко – це України цвіт.
Герою слава! Слава Україні!
10.08.14
Горить безсмертністю свіча
Відважному краянину Сергію Муравському
Йому лиш дев’ятнадцять-двадцять
І зачорнився ледве вус,
А він говорить: «Рани красять.
Я воріженьків не боюсь!»
Йому б навчатися у ВУЗі,
Стрічать з дівчиною зорю…
- Та як же жити у нарузі?
Скільки стояти на краю?..
Тому й віддав життя за справу,
За ненароджене дитя.
За матір, друзів, за державу,
В якої світле майбуття.
Герої, звісно, не вмирають,
А ні від кулі чи меча.
Їх подвиг люди пам’ятають…
Горить безсмертністю свіча…
10.08.14
Буде цвісти Україна
Палає Вкраїна в підступній війні.
В війні із московським сатрапом.
Немає зупину облудній брехні
Та ворог все лізе нахрапом.
Пропутінська зжерти нас прагне іржа,
В промовах розбризкує слину,
Що лише на Схід для Вкраїни стежа,
На Захід – нещастя й руїна.
Кремлівська верхівка проводить терор,
Під виглядом битви з фашизмом.
Від жертв на Донбасі в Росії фурор,
Немає межі тероризму.
В бандитських загонах одна чорнота,
В них чорне, як в пса, піднебіння,
Полуда в очах, а в серцях пустота,
Гниття у свідомості, замість творіння.
То ж стіймо відважно, вкраїнці-брати,
Кукіль на Донбасі не вічний.
З корінням зірвем бур’яни-осети,
Щоб жити заможно й велично.
За щастя Вкраїни боролись діди
І кров у борні проливали.
Вони у віках нам лишили сліди,
Щоб ми у добрі проживали.
Тож нас не зжере ця в’їдлива іржа,
Бо ми в своїх діях єдині…
Болить у нас серце і квилить душа
Та буде цвісти Україна!
11.08.14
Нам світитиме сонце
Вкраїнська державо, ти нам дорога, наче мати.
На східних просторах йдуть невпинні криваві бої.
Щодня гинуть, вмирають любі діти, синочки-солдати…
То надія Вкраїни, діти-квіти небесні твої.
Снаряди від «Градів» кромсають веселку барвисту,
А «Буки» збивають з простими людьми літаки.
І лізуть зловтішно підсупні і злі терористи
Й тенета лаштують російські ділки-павуки.
Московська імперія підлості, зла і обману,
Безвинну ллє кров на догоду сатрапам Кремля
І тілу держави наносить проникливу рану,
Щоб рана кровилась й страждала Вкраїна моя.
Але попри все, ми козацька соборна країна,
З віків і століть невмирущий Вкраїни народ.
Ми віримо правда, свобода і воля не згинуть
Й на землях дідівських ніколи не буде заброд.
У битві священній Всевишній завжди із тобою
І час заживляє всі рани на тілі й землі.
Не всі переможці, солдати повернуться з бою,
Їх ангел небесний несе на своєму крилі.
Завжди життя нове земелька народжує з болем.
Україна нова мусить муки свої пережить.
Час лікує усіх. Ми позбудемось лиха і горя.
Нам світитиме сонце і неба безмежна блакить.
12.08.14
Україно! Матусю рідненька…
Україно! Матусю рідненька,
Я чую до захисту клич…
Повернуся додому швиденько,
Я воюю для миру сторіч.
Україно! Матусю рідненька,
Я чую до захисту клич…
Мій синочок і доня маленькі,
Мені віку в зозульки позич.
Україно! Матусю рідненька,
Я чую до захисту клич…
І свічки, і молитви в серденьку,
І десятки небесних облич.
Україно! Матусю рідненька,
Я чую до захисту клич…
Не побачу тебе, люба ненько,
Уже тужить за серденьком сич.
***
Донецьк, Луганськ, Слов’янськ і Маріуполь…
Жахають грішні справи і святі.
Смертями грає промосковський рупор
І бруду море у людськім бутті.
Стояти треба із опертям правди,
Боротись треба, щоб не впасти ниць.
Свої уроки пам’ятати завжди…
Воля струмує з батьківських криниць.
Розцвіте добробут в творчому пориві
Не женці на ниві урожай збирають,
На пшеничнім полі воїни вмирають.
Василь Гальчевський.
На пшеничних просторах Донбасу
Дозрів хліб – наша сила й окраса.
Та як з поля дарунок збирати,
Коли танки в пшениці й гармати
І окопи на житніх просторах
Сіють смерть, і руїну, і горе?..
Земля плаче і нива ридає,
Але хто тую біль відчуває?
Гидь московська і злі терористи
Палять злісно врожаю намисто.
Перетворюють ниви пшеничні
На рови та ями гусеничні.
А колосся дорідне – під траки…
Червоніють кровинами маки
Й стрімко ввись здійнялась лобода,
Ніби військо вороже, орда…
Осети, будяки свої списи
В мить наставили. Дула од крісів
Так і ловлять в приціл перехожих.
Чи в негоду, чи в дниненьку гожу
Видивляються в даль неозору,
Може явиться хто в оцю пору?
А, можливо, промчиться авто?
Прошмигнути не має ніхто!
А жита, а дорідна пшениця,
Для людей рятівна паляниця?
Ці жита ж хлібороби плекали
І земельку святу обробляли.
Вони душу вкладали у ниву,
Щоб жили всі багато й щасливо…
Та цербери з пекла отут порядкують
І людського гласу і плачу не чують.
Нащо їм пшениці святі колосочки?
Нащо їм Вкраїни і доньки й синочки?
Але прийде днина мирна на цім світі.
На колінах стануть пред Богом в отвіті.
Прокленуть з корінням тих, хто сіяв горе.
Піднімуть героїв й землі неозорі.
Знов засяють квітом на Донбасі ниви.
Розцвіте добробут в творчому пориві.
17.08.2014
Кремлівським найманцям
Мене північний наш сусіда,
Якось бандерівцем назвав
Бо знав, що рід іще з прадіда
Примкнув був до повстанських лав.
Сердитим словом не образив,
А навпаки, ще й дух підняв.
Проти засилля з Москви сказу
Бандера патріотом став.
Його діянь не очорнити.
Боровсь за діло він святе,
Тому герою вічно жити,
Пам'ять про нього ввись росте.
А ти, запроданцю пихатий,
Прийшов стріляти на Донбас?..
Чого руйнуєш чужу хату
Й ворогом дієш проти нас,
Сієш руїни і завали
І землю прагнеш спопелить?
Ми ворогів завжди долали,
Здолаєм і кремлівську гидь!
Біль
Впав на Донбасі наш солдат-боєць.
Його знайшла сліпа ворожа куля.
Він повз під ранок полем, навпростець,
Але підступна смерть не обминула.
І в цей момент, у цю крилату мить,
В матусі серце болем защеміло…
«Невже синочок?» В грудях аж кипить,
І в голові все горем завертілось…
«А ти лиш кінчив в цьому році ВУЗ,
І оженився, і дружину маєш,
Малюк росте у тебе, карапуз…
Навіщо ти нас, сину, покидаєш?..»
Плачі, ридання, сльози в горі тім,
Палкі промови і сумні прощання…
А син дививсь увись і в небі голубім,
Бачив майбутнє України процвітання.
Герої в пам’яті ніколи не помруть.
Їх імена відбиті на скрижалях,
А подвиги – серед людей живуть.
Вони ведуть нас у щасливі далі.
21.08.14
Ми житимем щасливою сім’єю
В сільській хатині (лиш на два вікна)
Я народився в році п’ятдесятім,
У злиднях зріс і голоді щодня,
Але до праці завжди був завзятим…
…Пригадую той морок уночі
І врослу в землю, мов курник, хатину,
І ніби сивих журавлів ключі,
Все виринають з пелени-хмарини…
Переді мною кляті буряки,
Які щодня пололи в полі мама,
Й від зайця хліб – засохлі шкуринки,
Яких ми так чекали вечорами.
Всяко було у ті складні часи,
Та ми жили, міцніли духом й тілом.
Не рідні, а московські голоси
В усіх-усюдах на брехні засіли.
Повзли з Росії хмари навісні
Й під’ярмне, проімперське віщування…
Чекали випадку, щоб блиснули вогні
Проукраїнського мрійливого світання.
Воно настало – сонце враз зійшло
І оживило велелюдні сходи.
Усе навкіл воскресло, розцвіло,
Тепло настало замість прохолоди.
Своя держава! Сурма ввись зове.
Литаври б’ють. Схід – захід – єдність - злука…
Ми незалежні! Все буде нове.
В єдинім ланцюгу берем себе за руки…
Та наший успіх – кістка в горлі є
Москві імперській. Будучи сусідом,
Вона війною, смертю виграє,
Руїни, сльози йдуть за нею слідом.
Та ми не станем на коліна, ні!
Не піддамося путінським фашистам!
У європейській житимем сім’ї.
Засуджуєм кремлівських шовіністів!
Ми боремось, працюємо, живем,
Йдемо вперед дорогою своєю…
Ми переможем, волі досягнем
І житимем щасливою сім’єю.
25.09.14
Переглядів: 875
